Блог > Коментарі до замітки

ТРИПІЛЬСЬКА КУЛЬТУРА

ХІХ і початок ХХ століть називають епохою великих археологічних відкриттів. Саме тоді Г.Шліман розкопав Трою, Мікени, Тірінф, А.Еванс знайшов на о. Кріт залишки палацової держави, яку називали мінойською, Леонардо Вуллі провів розкопки давнього шумерського міста Ура. На прикінці ХХ століття було зроблене ще одне вражаюче відкриття: археолог Вікентій Хвойка, який з 1893 року проводив розкопки у м.Києві на вулиці Кирилівській, а в 1896 – поблизу села Трипілля, знайшов пам’ятки культури, яка і сьогодні є однією з найцікавіших загадок історії.

На території України Трипільська культура була поширена у Лісостепу — від Верхнього Дністра на Заході до Середнього Дніпра на Сході. Час її існування: друга половина шостого — перша чверть третього тисячоліття до Христа. На землях України нині відомо близько 2000 трипільських пам’яток: поселень, могильників, курганів. Понад сто років досліджують цю давню цивілізацію археологи, здобувши під час розкопок важливий матеріал для відтворення давньої історії, відкривши тисячі шедеврів давнього мистецтва.             Коли шукають корені народів, які жили на землях України, так чи інакше звертаються до Трипільської цивілізації. Трипілля — це перший хліб, перший метал, початок планетарного землеробського світогляду на теренах, які нині називаються Україною. Творці Трипілля стояли біля витоків цивілізації Європи і зробили дуже вагомий внесок у формування сучасної культури України.   Ми тут жили ще до часів потопу.
Наш корінь у земну вростає вісь.
І перше, ніж учити нас , Європо,
На себе ліпше збоку подивись.
Ти нас озвала хутором пихато.
Облиш: твій посміх нам не допече,
Бо ми тоді вже побілили Хату,
Як ти іще не вийшла із печер. Напевно, саме цими рядками   вірша Бориса Олійника, варто розпочати розповідь про цю далеку і водночас таку близьку для кожного з нас, непізнанну, загадкову, давню культуру Трипілля. Феномен цієї культури, яку дехто з авторів називає цивілізацією, полягає в тому, що вона своєрідно поєднувала господарські, антропологічні, етнокультурні системи та вірування представників багатьох найдревніших спільнот Південне-Східної та Центральної Європи. Основні риси господарювання, побуту, ідеологічно-культурні риси трипільців були засвоєні протослов'янами та іншими індоєвропейськими народами. Знахідки трипільсько культури досліджено в селах Луці - Врублівецькій і Ленківцях над середнім Дністром, в урочищі Коломийщина на Київщині, в селах Володимирівні у Степовій Україні, Шишшцях на Буковині, у могильнику на Червоному хуторібіля Києва. Трипільська культура належала найбільш розвиненій групі племен того часу. Ці племена були обізнані з обробітком заліза, міді,вміли виготовляти знаряддя праці, зброю, оздоби, будувати прямокутні наземні житла з дерев'яним каркасом, ліпити досконалий гончарний посуд, прикрашений поліхромною або промальованою орнаментацією у формі спіралей, стрічок та інших композицій.
Основними заняттями жителів Трипілля було землеробство та скотарство. В поселеннях утримували домашніх тварин: биків, корів, овець, свиней. Проте приручення та одомашнення тварин зовсім не означало, що полювання «віджило своє», адже трипільці були чудовими мисливцями та рибалками.Значних успіхів вони досягли і у ткацтві та прядінні. Вміли ткати полотно та робити килими. У трипільських племен дуже високого технічного та художнього рівня досягла керамічне виробництва Виготовлення посуду було вже справою фахівців, а керамічне виробництво- спеціалізованою галуззю общинного ремесла. Посуд випалювався у спеціальних гончарних печах. Такі печі, а також спеціалізовані поселення гончарів, виявлені археологами у Наддністрянщині. Місцеві гончарі досконало володіли складною технологією виготовлення кераміки, вже знаючи гончарний круг (очевидно, ще не ротаційний), і виготовляли величезну кількість різноманітного посуду витончених форм. Посуд поділявся на кухонний, більш делікатний столовий та культовий. Це і гігантські півтораметрові горщики для зберігання збіжжя та інших продуктів, менші горщики, амфори, миски, вази, кухлі, антропо- та зооморфні фігурки, амулети. Більшість такого тонкостінного, міцного, аж "дзвінкого" посуду розписана чорною, червоною, білою мінеральними фарбами. Орнамент складний і різноманітний, в основі його є спіралі й волюти, геометричні фігури, зображення тварин та людей. М. Відейко акцентує: на межі 20—30-х років ХХ ст. найґрунтовніші праці О. Кандиби, Т. Пассек і Г. Шмідта з дослідження кераміки Трипілля-Кукутені стали основою періодизації трипільських пам’яток, Тему писемності трипільців, невід’ємну складову цивілізації, слід розглядати як дуже важливу ділянку, що потребує фундаментальних досліджень. До з’ясування цієї наукової проблеми долучимо й нашу думку. Археолог, директор Тальнівського музею історії хліборобства Вадим Мицик ще в 70-ті роки минулого століття у розкопах житла знайшов фраґменти посудин, на денцях і на стінках яких по сирій глині прокреслені, а на інших уламках писачком ретельно промальовані знаки за структурою літер. Це – піктограми й графічні символи.   М. Відейко доходить висновку, що “саме трипільці звели одні з перших міст Європи” — поселень-гігантів . Адже як іще можна назвати величезні поселення загальною площею до 400га, в яких налічувалось близько 2000 будинків та 25 тисяч мешканців? Знайдено в районі Умані, в середині течії Південного Бугу, а також у межиріччі Дністру та Пруту. В той час це були найбільші поселення на території Європи. В трипільських протомістах вже існувала квартальна забудова, багато будинків були дво- чи навіть триповерхові. прямокутної форми з кількома приміщеннями, з глиняними підлогами, оштукатуреними і пофарбованими, переважно в червоний колір стінами і мали вікна, призьби, печі з припічками й коминами назовні, глиняні долівки. Судячи з зображень, на посуді, фігурках людей, тварин, міфічних істот, культ віри трипільців був досить складним. Головною богинею була «Велика мати усього сущого», богиня плодючості. Її статуетки робили з глини, додаючи до неї зерна та борошно. Вона слугувала оберегом як для жінок, так і для усіх мешканців оселі. Особлива увага приділяється темі дощу, що набирав символічного вигляду молока Богині. Частково з темою дощу був пов'язаний культ змії, вужа — носіїв добра, охоронців дому і всього найціннішого. Пізніше культ вужа зустрічається у греків, вірменів, болгар, сербів, литовців, білорусів і, звичайно, українців. Ці народи шанували вужа як священну істоту, покровителя домашнього господарства. Обряди трипільців встановити фактично неможливо: занадто багато часу минуло з тих далеких часів. Найкраще сьогодні вивчений погребальний обряд. З метою захисту від злих сил і збереження добробуту трипільці померлих хоронили під житловими будівлями. Або у спеціальних ямах, всередині селища. Вірогідніше за все, таким чином трипільці намагалися втримати душу померлого у своєму племені.                                                                                                                                 Крім домашніх вівтарів, трипільці мали окремі храми, що споруджувались у центрі поселень на майдані й були родоплемінними культовими центрами. В таких храмах відбувалися свята, пов'язані із культами природи, що вмирає і воскресає, зберігався спеціальний посуд та інші ритуальні предмети. Інколи в храмах або поряд з ними, на майданах поселень знаходять особливі жертовні поховання людей, що здійснювались з метою збільшення родючості землі, збереження домашнього достатку, захисту від злих сил. Не виключено, що ці поховання належали жерцям. Жерці, очевидно, відігравали важливу роль у трипільському суспільстві. Вони керували релігійним життям, вміли вираховувати календарні строки, пов'язані із аграрними роботами, знали цілющі властивості трав і лікували людей, зберігали давні традиції і закони, були віщунами і провидцями. Одним словом, жерці були "інтелігенцією" стародавнього світу, носіями особливих знань, досвіду поколінь. Подібні жертовні, але дитячі, поховання виявлені і в житлах під вогнищами. Більшість померлих трипільці ховали за обрядом тілопокладення (інгумації) на невеликих грунтових могильниках неподалік поселень. Поховання (скорчені та випростані) супроводжуються великою кількістю кераміки. Менш поширеною була кремація- спалення тіла і захоронення решток у глиняних урнах. В курганах знаходились багаті поховання, що належали, очевидно, племінній аристократії і супроводжувались людськими жертвоприношеннями. Серед цих поховань є поховання озброєних чоловіків, загиблих в бою (багато потрощених черепів). Вояки мали густо розфарбовані червоною охрою голови, обличчя й тіла (бойове розмальовування ще за життя або ритуальна косметика), їх тіла перед похованням щільно обгортали в полотняні савани, і тому червона фарба й досі збереглася на кістках. Існування такого звичаю підтверджують і трипільські антропоморфні фігурки із розписаними фарбою головами. Вважають, що лад трипільського суспільства, яке існувало в оточенні ворогів на степовому півдні, вже був близьким до військової демократ ії. Ю. Липа виглиблює думку, що трипільці виробили в собі: особливий “цей характер – це підложжя українського характеру. Бо народи-предки – це не тільки архітектура, могили, звичаї, ритуали. Це – характер, що кружляє у крові сучасних українців. На основ і розшифрування М.Суслолпаровтим писемності трипільської культури, О .Знойко довів, що вона мала в своїй основі буквенно-звуковий алфавіт. У IV тис. до н.е.звукового алфавіту не мали навіть фракійці, які запозичили його згодом у народності пепеласгів(до грецькі поселення, що жили на давньогрецьких землях). Про високу культуру трипільців свідчать залишки астрономічних обсерваторій та виробів із бронзи. Так на території донбасу діяла шахта, де добували мідь і залізо бронзовими кайлами.

 

Автор: Марія Разенкова

п'ятниця, 23.10.2009, anna1994